Історія Павла

♾️Життя «вічного шукача» — це не образ і не красиві слова. Це моя реальність. З дитинства мене тягнуло до таємниць світу, невідомості й пошуку чогось справжнього.
Мій дядько першим показав мені медитацію — тихий простір уваги. Я сидів поруч, дивився, як він занурюється в тишу, і відчував, як всередині стає спокійніше.
Тоді я ще не знав, що ці моменти сформують мій шлях.
Потім почалися дороги. Польща, навчання, тимчасові роботи.Зовні — нормальне життя. Всередині — дивне відчуття чужого шляху.
Я зайшов занадто далеко в залежності. Був момент, коли стало ясно: далі так — кінець. Це, мабуть, і було першим серйозним пробудженням.
Після цього — Лондон.Велике місто, швидкий ритм, панічні атаки, лікарі, папери.І маленький внутрішній голос: “Я не згоден так жити”.
Я почав повертатися до практик: книги, медитації, інтерес до природних підходів і традиційних знань.Це не було швидким шляхом — але це було чесно.
Повернувшись в Україну, я намагався діяти ширше — навіть балотувався на мера Коломиї. Хотів змінити себе і світ навколо.Зрештою прийшло вигорання — і бажання просто піти в природу.
Був Кіпр. Палатка. Дорога.Потім — Балі: храми, практики, Віпассани, просте життя.Не екзотика — а повернення до основ.
Коли я повернувся додому в 2022-му, усе раптово обвалилося:стосунки, фінанси, опора.Світ, який я будував роками, зник за один момент.
Я почав заново, з дрібниць: дякувати, слухати, більше бути в тиші.І з часом стало видно — дорога є.
І тоді я зрозумів: інколи кінець — просто інша форма початку.Тихого, непомітного, але справжнього.
На самому дні я не знайшов “сили”. Я знайшов присутність.Любов, довіру, відчуття, що Бог, Всесвіт поруч — навіть коли не все добре.
Тепер я йду далі. Простіше. Спокійніше. Чесніше з собою.
І якщо частинка цього відгукується тобі — я радий.Якщо ні — теж нормально 🧙🏼‍♂️